Чорнобиль – скорбота пам’яті людської

Чорнобиль...
Чорний біль нашої землі.
І скільки б не минуло років,
все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.


Райцентр Чорнобиль. Це ім’я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення. Потім
місто, а згодом і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого
брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті,
яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг – Біблії
говориться про полин і пов’язану з ним страшу катастрофу.


Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн.осіб. Змертвіло багато водойм, непридатною для вживання стала в них вода.


І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра

Запала тиша.


Стражденна наша земля... Зрита могилами, засіяна кулями, полита
кров’ю... І здавалося б на цій, такій мученицькій землі, ніколи не
повинно селитися ніяке (бодай навіть найменше) горе, бо вже стільки було
того горя, що крізь віки і досі чується відгомін тяжкого людського
стогону... Доля, чомусь ставши для нас злою мачухою,
послала ще одне нелюдське випробування – Чорнобиль. 27 років розділяють
нас від тієї страшної трагедії, передостаннього десятиріччя ХХ століття.
Наслідків якої, як не прикро, вистачить і на ціле ХХІ...


Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь – знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 р.

Час мине, й землю ми загоїмо,

І люди повертаються в хати.

Але ж коли ми цей урок засвоїмо,

Що, йдучи всесильно до мети,

Не треба забувати про озони,

Про землю й води, жита срібний дзвін,

Ніколи омертвілі зони

Нащадкам не залишимо своїм...